ІСТОРІЯ НАШОГО КРАЮ,

ЗАПОВІДНИКИ ТА УРОЧИЩА

Історія заснування і походження назви району приводить нас в далекі часи Запорізької Січі – осередку і, одночасно, організації вільного козацтва за дніпровськими порогами.

Весною 1648 року в урочищі Жовті Води ( за 18 км. Від Петрового) загони Богдана Хмельницького розгромили авангард польських військ. Ця перемога мала велике значення для дальшої визвольної боротьби українського народу, вінцем якої було проголошення возз’єднання України з Росією. В боях під Жовтими Водами вирішалась доля і частини дикого степу. В урочищах і балках, по яких притоки несли свої води до Інгульця, виходці із Січі осідали зимівниками та хуторами. Роком заснування Петрового можна вважати 1709 рік. Хутір Петрика мав кілька землянок, хат-мазанок, та козацьку церкву-каплицю.
    Бурхливі часи 1709 року (коли царські війська зруйнували Запорізьку Січ) поклали свій відлунок на життя хутора Петрика. Він запустів, але після повернення запорожців, швидко почав заселятися одруженими запорожцями та постолатами, виходцями з гетьманщини Правобережної України на території Нової Сербії і Новослобідського полку.

    В період Нової Січі (1734-1935 рік) с.Петрове було великою Запорізькою слободою, в якій налічувалося біля 300 дворів, був чималий церковний прихід, до якого належали навколишні села і хутори. В 1775 році в Петровому працює поштова станція. Поля Петрівського району були місцем для збору російських і козацьких військ перед походом проти поляк і татар.

    У травні 1775 року царський уряд ухвалив „истребить кошових козаков”. Після ліквідації останнього коша запорізького, слобода Петрове була виділена в державні маєтності.

    В 1784 році Петрове увійшло до складу Олександрійського повіту Херсонської губернії. Поселення мало низенькі селянські хати, які тулились над обривами річки. Степи славились тріпчастою ковилою, водились дикі кози, вовки, лисиці, зайці, борсуки, тхори, дрофи.

    Лихим був в історії села 1840 рік. На Інгульці сталася катастрофа-повінь. Водою було занесено водяні шляхи, хати, стайні.

    В 1863 році, з ліквідацією військових поселень, Петрове перетворюється в цивільне поселення (село). До складу Петрівської волості тоді входили с.Петрове, Мар’янівка, Новоселівка, Графитівка, Ново-Григорівка, Іванівка (Сабадашеве) хутори Шапошніков та інші. В ті часи землі Петрівщини активно заселялися, бо були багаті та родючі. В основному населення займалося хліборобством, , землю обробляли ралами і дерев’яними плугами , але були торгівці, ремісники. В самім Петровому щороку проводились 4 ярмарки, базари по неділях, середах, п’ятницях. В 1877 році відкрито земську школу. Перший випуск відбувся в 1879 році.

    В 70-х роках XIX століття на околиці с.Петрове жив один із перших дослідників Криворізького залізорудного басейну О.М.Поль. В 1872 році він відкрив на землях Власівської балки багаті поклади графіту, а також залізні руди, каолін, тощо. Згодом в Петровому почала працювати графітна копальня, та розвідкове добування залізної руди.

    Широкого розмаху набув революційний рух селян в 1905 році. На мітингах, сходах збиралися селяни, де виступали з політичними промовами революційно настроєні робітники Криворізьких рудників, сільські активісти.
    А восени запалали маєтки. Селянський рух був жорстоко подавлений царськими військами. Але розправа не припинила боротьби. Навесні 1906 року організувались революційні гуртки, які поширювали політичну літературу, вели роз’яснювальну роботу серед селян, вивчали революційні пісні.
    Крім політичної агітації гуртківці завозили з міст Олександрії, Кривого Рогу, Катеринославу нелегальну зброю, вибухівку. Через студента Кузьменка було налагоджено зв’язок з Петербургом.

    Важким тягарем для петрівців було введення сталінської земельної політики. В 1908-1909 році вийшли із сіл на хутори і відруби 14 господарств. Багато бідняцьких і середняцьких господарств, землі яких закупили куркулі, розорилися.
    Однією з найскладніших сторінок в історії Петрового були 1917-1921 роки. Тут в глухих степах колишньої Херсонщини почалася найжорстокіша боротьба за встановлення радянської влади. В цей час Петрівська волость ввійшла до складу Криворізького повіту, повіти ліквідовані, 12.03.1923 Петрове - райцентр Криворізького округу Одеської губернії і всі події того часу тісно пов’язані з діяльністю більшовиків Криворіжжя.

    Весною 1921 року організовується перша комуна, в яку вступили колишні партизани-бідняки. Весною 1921 року вперше було засіяно 30 гектарів колективної землі.

    З 1922 по 1926 рік майже 1000 сімей вийшли із селянських общин і заснували нові села: Червонокостянтинівка, Виночаївка, Петропіль, Мишоловки, Вершиновласівка та інші.

    До революції в Петровому було організовано судоощадне та кредитне товариство. На їх основі в 1925 році було створено сільськогосподарський банк, який допомогав селянам з кредитами для придбання сільськогосподарських машин та інвентаря.

    В лютому 1927 року на графітній котельні створено шахтний комітет профспілки, первинна парторганізація, комсомольська організація.

    В 1929 році Петрове стає районним центром в складі Криворізького округу. В 1930 році, після ліквідації округів Петрове входить до складу П’ятихатського району. В 1935 році знову організовано Петрівський район (з П’ятихатського, Новгородківського, Новопразького районів), із 92756 гектарами землі, 16 сільськими радами, 66 колгоспами, 2 радгоспами, 3 МТС і 1 м’ясорадгоспом.

    З початку Великої Вітчизняної війни 4219 чоловік Петрівського району пішли захищати Батьківщину, з них майже 400 петрівців.

    8 серпня 1941 року Петрове захопили фашисти. Більш, як 200 молодих хлопців та дівчат вони відправили на каторгу до Німеччини. Були зруйновані і спалені всі господарські приміщення колгоспів, МСТ, школи та майже 100 будинків місцевих жителів.

    В районі велася боротьба проти окупантів. Було створено підпільні групи (1942 рік) в селах Богданівні, Петровому, Рядовому та група опору з частини вчителів та молоді селища Петрового.

    21 жовтня 1943 року війська Другого Українського фронту визволили від німецько-фашистських загарбників Петрове – перший районний центр Кіровоградщини. Двома днями раніше ( 19 жовтня) – село Зелене.

    Жорстокі бої за кожен населений пункт на землях Петрівщини тривали до 6 березня 1944 року. За визволення району загинуло близько 10306 воїнів.

    Відроджувати сільське господарство допомагали трудівники РРФСР і республік Середньої Азії. Протягом 1945-1948 років вони надіслали колгоспам Петрового і МТС насіння, худобу, 50 тракторів, 25 моторів, тощо.

    На кінець 1947 року зросла врожайність зернових, збільшилось поголів’я великої рогатої худоби. У 1950 році 7 колгоспів Петрового об’єднались у три великі господарства – імені Леніна, імені Калініна та імені ХХ-річчя Жовтня. На річці Інгулець трудівники села спорудили колгоспну гідроелектростанцію, що дало можливість механізувати трудомісткі роботи на токах і фермах. В хати колгоспників прийшла електрика.

    За післявоєнні роки, починаючи з 1950 року, в господарствах району першочергова увага в галузі будівництва приділялася зміцненню матеріально-технічної бази культури та освіти. В усіх населених пунктах побудовано клуби, будинки культури та школи.

    Найвизначніші побудови 1950-х років – це Петрівський маслозавод (1952), Іскрівське водосховище (1956). 3 квітня 1963 року Петрове набуло статусу селища міського типу. В 1970 році в районному центрі побудовано стадіон.
    У районі прокладено 258 кілометрів автомобільних шляхів, у тому числі 211 кілометрів з твердим покриттям. В кінці 70-х років створюється база по видобутку залізної руди. Працюють два залізорудні кар’єри – Петрівський та Артемівський. Запаси залізної руди при освоєнні проектної потужності обох кар’єрів 13 млн. тонн на рік, розраховані на період експлуатації понад 100 років. За період експлуатації кар’єрів у найсприятливіші роки добувалося понад 6 млн. тонн руди, яка направлялась на збагачення до м.Кривого Рогу. За якихось 5-10 років в Петровому виросли два мікрорайони „Сонячний” та „Артемівський” з п’ятитисячним населенням.

    У 80-х роках у районному центрі побудована школа на 1200 учнів, лікарняний комплекс (терапевтичне, інфекційне відділення) центральної районної лікарні, 20 кілометрів дороги з твердим покриттям для сполучення з с.Петрового з м.Кіровоградом (через Новогородківський район), будинок побуту, банно-пральний комбінат. В 90-х роках розпочинає будівництво своєї промислової бази і діяльність агропромфірма „Лідер” (млин, макаронний цех, олійниця).

    В 2000 році на території району почали функціонувати 5 приватних АЗС, ряд приватних кафе-барів, магазинів. Важливою подією в житті району стала його газифікація, яка розпочалася ще в 70-х роках – газифіковані села Володимирівка, Петрівське, Луганка, Іскрівка. У 1996 році прийшло голубе паливо в районний центр – селище міського типу Петрове. На січень 2004 року по селищу прокладено 24,9 кілометрів розгалуджуючих газових мереж, газифіковано більше 1000 квартир.

 

           Петрівський район є батьківщиною багатьох талановитих людей, революціонерів, діячів культури, літератури.

    Вихідцями з району є: український літературознавець – славісний член-кореспондент Академії наук України Г.Д.Вервес – уродженець села Петрове, український вчений-агромеліоратор, член кореспондент Академії наук України М.О.Тюлєнєв – уродженець села Ганнівка, революційний народник Леонід Аполлонович Дическуло, який брав участь у групі „чайковців” (Одеса, 1874) і ходіння в народ, а у 1988 році примкнув до „південних” бунтарів, письменник І.С. Хоменко, уродженець села Зеленого,йому належить збірка віршів „Дуби на схиляються”, „Солов’їні світанки”, „Живе зерно”, драматична поема „Марина Чурай”, твори для дітей, співак, народний артист України О.М. Таранець, теж уродженець села Зеленого, письменник, революціонер-народник С.М. Степняк-Кравчинський, уродженець села Новий Стародуб, заслужений лікар УРСР М.І. Попов, уродженець села Новий Стародуб. Вихідцями з району є Герої Радянського союзу: Ткаченко П.П. уродженець села Федорівка, Онищенко Г.Х. уродженець села Ганнівка, Булда С.К. уродженець села Вовчанка, Щур Ф.А. уродженець села Чечеліївка, Погорілий С.О. уродженець села Новий Стародуб, Галуган І.Ф. уродженець села Баштино, Дригін В.М. уродженець села Чечеліївка. Повні кавалери ордена слави Ковпак Олексій Павлович, Косолапов Віктор Григорович.

    Гордість Петрівщини відважний моряк, контр-адмірал М.Г.Байсак, прототип головного героя роману Василя Кучера „Голод” Михайла Бойчака. Михайло Григорович Байсак автор кількох книжок, лауреат літературної премії імені Фадеєва.

На території району знаходиться заповідник загальнодержавного значення „Власівська балка”.Його площа становить 130,7 га. Степова ділянка у середині течії р.Інгульця, по днищу виявлені плями високотравних боліт. Значні популяції утворюють рідкісні і мало поширені види рослин: ковила волосиста, сон чорніючий, тюльпан дібровний, горицвіт весняний, вишня степова, мигдаль степовий та інші. Із ссавців поширені: косуля, заєць русак, лисиця, єнотовидна собака, ховрах рябий, кріт звичайний.

В Петрівському районі знаходяться заповідні урочищах:

 - „Питомник” –  площею 13,6 га, розміщене в с.Богданівці. являє собою лісо-степовий природний комплекс. За видовим складом флори територія відноситься до зони байрачного степу. Деревна рослинність представлена дубом череватим, сосною звичайною і кримською, ясенем звичайним, кленом-явором.

 - „Новомогильне” – площею 205 га, розміщене за 14 км від с.Новий Стародуб. Лісовий масив чергується з зарослями чагарників. В основному зустрічаються дуб череватий, сосна кримська, ясен звичайний, горіх грецький. Єдине місце в районі, де мешкає дикий кабан.

 - „Бабенківське” –  площа якого становить 40,4 га, розташоване в с.Олександродар. Являє собою частину системи балок, розташованих у напрямку до р.Інгулець. Особливу наукову цінність надають види рослин, занесені до Червоної книги України: сон-трава чорніюча, ковила тріпчаста.

 - „Ганнівське” – площею 357 га, що знаходиться у с.Ганнівці. Являє собою лісовий природний комплекс байрачного степу. Вік насаджень у середньому 50 років. Основні типи лісу представлені сухою берестово-кленовою дібровою і свіжою грабовою дібровою. У масиві зберігається генофонд звіробою звичайного – цінної лікарської рослини. Урочище відзначається різноманітною фауною. Тут мешкає борсук і видра – види, занесені до Червоної книги України.

Орнітологічний заказник місцевого значення „Петрівський” , площею 397 га, розміщений на території Петрівської селищної та Богданівської сільської рад.

Акваторія Іскрівського водосховища являє собою унікальний природний комплекс, який має велике природоохоронне та естетичне значення.У весняно-літній період спостерігається інтенсивний розвиток очеретяної рослинності, вищих водоростей, планктону, що утворюють сприятливі умови для гніздування та існування різних видів водоплавних птахів. Серед них: лебідь-шипун, крижні, нирки, лисухи, кроншнепи, шилохвост, широконоска. Восени водосховище є кочівною базою для перелітних птахів: сірих гусей, північної качки, лебедів.

------------------------------------